Пройшло 56 років після перемоги чоловічої збірної команди СРСР на Олімпійських іграх в Мехіко 1968 року. У складі збірної було 7 волейболістів з України, а саме: Ю. Поярков, В. Матушевас з Харкова, Є. Лапінський, В. Михальчук з Одеси, В. Іванов, Б. Терещук з Києва та В. Беляєв з Луганська.
Збірна України з волейболу у попередні роки збиралась за рік до Спартакіади народів СРСР, яка проводилась раз у чотири роки. За рік до Спартакіади команда мала збір з фізичної підготовки і основний підготовчий збір безпосередньо перед Спартакіадою. Команді давали одну поїздку на турнір за кордон, в якусь з соціалістичних країн.
Пам’ятаю, прийшов на засідання Федерації волейболу України, мені потрібно було підписати листа від Федерації. Сидів, дрімав серед учасників. Головний тренер команди, одесит Б.М. Щуровецький доповідав про план підготовки до Спартакіади народів СРСР.
Шановний Бернард Маркович став казати що кандидат до збірної повинен пробігати 100 м за 12,6 секунди, виштовхувати штангу до 120 кг. Я прокинувся, ми програвали не тому що я не був спроможним виконати вимоги-результати. Нам для кращої підготовки потрібні 2-3 денні збори. Головне - щоб ми когось обіграли, або щоб нас обіграв якийсь супротивник.
Несподівано і на щастя до керівництва збірної прийшов М.А. Барський. Нову концепцію підготовки команди було прийнято. За короткий час ми зіграли з збірними Латвії, Росії, мали виїзд на турнір до Німецької демократичної республіки. Останній основний збір ми провели в Одесі на стадіоні «Чорноморець», стояла спека.
Переїхали до Москви, де проходила Спартакіада, потрапили у прохолоду. Ми виграли Спартакіаду народів СРСР 1967 року.
Збірна Радянського Союзу з волейболу до цього базувалася на команді ЦСКА (Москва). До збірної запрошували кілько талановитих гравців з інших клубів. Це були Ю. Поярков з Харкова та І. Бугаєнков з Риги. Своєю перемогою на Спартакіаді ми зробили своєрідну революцію у збірній. Змінився тренерський склад. До збірної прийшов Ю.М. Клещев, знавець волейболу, більше теоретик. Йому став допомагати М.А. Барський – тренер одеського «Буревестника», практик, який мав досвід гравця і тренера клубу, людина яка мала чуйку у волейболі. До збірної влилась свіжа кров з України.
У 1967 році ми вперше за 15 років виграли першість Європи (Туреччина).
Слід сказати – я готувався до Олімпіади 1964 року (Токіо). Згідно умов – країна яка брала проведення Ігор мала можливість включати в програму змагань до двох нових видів спорту. В Японії прогресував на той час волейбол і господарі включили цей вид до своєї програми.
Чоловічу збірну СРСР з волейболу готували дуже ретельно. До підготовки відібрали 34 кандидати, до них попав і я. До плану підготовки включили окрім зборів по волейболу, збір з легкої атлетики, зайняття з акробатики. Кандидатів потрошку відсіювали. Я дійшов до п’ятнадцяти. До складу збірної команди з новачків включили С. Люгайло, який грав за команду ЦСКА на міжнародних армійських змаганнях.
На той час сильними командами були: Румунія, на чолі з Ніколау і Дреганом, Чехословаччина, Угорщина на чолі з легендарним Татаром. Першу гру наша збірна виграла у Румунії, яку ми боялися, потім стало легше, останні ігри команда виграла і стала чемпіоном.
Тяжкі були збори перед Токіо. Але я цю підготовку розцінював як підготовку до наступних ігор.
Мексиканська Олімпіада
Специфіка XIX Олімпійських ігор (Мехіко) - змагання будуть проходити на висоті середгір’я, 2240 метрів над рівнем моря. В Арменії, Цахкабзорі була збудована спортивна база, де готувались спортсмени до змагань в Мехіко.
«Трудные старты Мехико» - написала пісню композитор О. Пахмутова, яка була вболівальницею на Олімпіаді.
Коли спитали у Ю. Пояркова, учасника трьох олімпіад, яка була важча, Юра відповів – «однозначно мексиканська».
Ми програли першу гру американцям – команді середнячку. Стартували: одна лінія – Кравченко, Бугаєнков, Поярков; друга – Сибіряков, Іванов, Мондзолевський. Виграли перші дві партії. У третій тренери дали пограти молодому гравцю Б. Терещуку, замість Мондзолевського. Гра у Бориса не пішла, особливо його удар з лівої. Гра вирівнялась, 2:2. У п’ятому сеті відпустили рахунок, потрібно було раніше брати перерву, наздогнати американців трошки забракло. Програли. Для нас це був шок. В роздягальні сиділи розчавлені. Зайшов головний тренер, видавивши з себе посмішку промовив – хлопці усе перемелиться, треба грати, усе попереду. Спрацювало те, що у нас награвалось до стартової шістки 9 гравців. 3 головних нападника, як тоді називали – «углы» Кравченко, Сибіряков, Беляєв; 3 допоміжних нападника - Бугаєнков, Лапинський, Іванов; 3 пасуючих – Поярков, Мондзолевський, Михальчук.
Зупинюсь на іграх
Після поразки американцям їхали на гру з НДР. Ми боялися цієї потужної команди. Запізнились на півтори години на гру. Причина – багатомільйонне місто проводило змагання з спортивної ходьби у програмі Ігор. На дорозі утворилися затори.
Цю гру допоміг виграти В. Беляєв, який вийшов на заміну, і став громити німців у нападі. У попередніх зустрічах він теж був спецом по німцях. Ми виграли.
Слід сказати про Володю Беляєва. Гравець з Луганська. Трудяга, особливих даних не було, велика вага, десь до 110 кг, мокрий. До Спартакіади народів СРСР Ю. Клещев заперечував проти нього, не треба псувати фігуру збірної. Але після Спартакіади В. Беляєв став третім основним нападником у збірній. Десь на турнірі у Латинській Америці, при виході на майданчик В. Беляєва журналісти охрестили: «на майданчик радянської команди вийшов радянський танк № 5 – Беляєв». У нього був сильний, щільний удар. Німці на блок стрибали високо, а він хапав м’яч нижче і вигравав напад. Нажаль, останні роки хворів, жив у сина в Харкові. Ампутували одну ногу, потім другу, так і помер. Похований у Харкові на цвинтарі разом з Ю. Поярковим, Ю. Венгеровським, відомими тренерами Харкова.
Слідуюча гра була з Японією. Вони рвалися до перемоги, але виграваючи у чехів 2:0 примудрилися програти у п’яти сетах. Перша партія – програємо 2:12, працює японський тайфун, наші не справляються з блоком. Японці комбінують. В цей момент, коли запахло смаженим, я звернувся до Барського: «Марик, вибрасуй Сибіряка і мене на майданчик». Барський миттєво зреагував, звернувся до Клещова. Ми з Сибіряковим з’явились на майданчику. Допомогли команді вирівняти гру, команда виграла 3:1. Я будучи в зоні 3 заблокував останній напад японця.
Кожна гра для нас була вирішальною і іспитом. Вісім команд грали за круговою системою.
Останню гру виходили грати з командою Чехословаччини за перше місце. Очки у нас були рівні. Політичне становище тоді було схоже на становище яке зараз у війні з росіянами. Тоді Радянський союз окупував Чехословаччину. Багато країн підтримувало Чехословаччину. На Олімпіаді чеські спортсмени демонстрували активну позицію до тих подій. Коли ми входили до ліфту, чехі демонстративно виходили з нього. Звісно настрій був у волейболістів Чехословаччини – тільки перемога. Але їх велике бажання перемоги вплинуло на них негативно. Вони перегоріли, і відстояли 0:3.
Ми стали чемпіонами, Японія – друга, Чехословаччина – третя.
Наші дівчата теж виграли Олімпіаду, випередивши японок,, традиційних фавориток. Цікава історія. Всезвісний тренер Г. Ахвледіані за два місяці до початку Мексиканської Олімпіади прийшов тоді до голови Комітету по фізичній культурі і спорту при Раді Міністрів СРСР Сергія Павловича Павлова і сказав, що знає як перемогти японок на Олімпіаді. Міністр повірив Ахвледіані, призначив його головним тренером жіночої команди і той зробив перемогу. Ось така історія.
Нема вже Г. Ахвледіані. З мексиканського виводку залишилось три гравці: І. Бугаєнков живе у Ризі, В. Іванов – у Києві, В. Михальчук – у Одесі. Місяць тому у віці 91 рік помер легендарний Георгій Мондзолевський.
Пройшло 56 років після Мехіко
9 травня 2024 року Володимир Тимофійович Іванов, почесний громадянин м. Коростень (Житомирська обл.), відвідав краєзнавчий музей міста, примірив після 56 років «сомбреро», яким нагороджувався кожний переможець Олімпійських ігор у Мехіко в 1968 році. Це сомбреро Володимир Іванов подарував місту. На згадку сфотографувався з дітьми: сином Денисом, донькою Владою та онукою Діаною.
В даний час Федерацію волейболу України очолює Михайло Мельник. На мій погляд – це свіже повітря змін в українському волейболі.
Михайло Григорович допомагає ветеранському волейболу, сприяє розвитку дитячого і юнацького волейболу.
Головне – він безпосередньо займається великим волейболом, збірними командами, які представляють країну за кордоном, успішно виступають у Лігах. Нажаль команди не пройшли відбір на Ігри XXXIII Олімпіади, що пройдуть в Парижі.
Не можу не зупинитись на виниклих відносинах ведучих гравців збірної з ФВУ.
В наш час такого не було. Збірні мали свої проблеми, зміни тренерів, гравців. Але не було такого щоб гравці збірної робили спроби втручатись у призначення тренерів, це прерогатива керівництва Федерації.
Особливо зараз, під час війни важливими стають успішні виступи спортсменів у міжнародних змаганнях. В цей час дія гравців – головне підготовка і успішні виступи у змаганнях. В наш час, для нас гравців – це було аксіомою. Зараз не час дискусій. Таку поведінку наших провідних гравців збірної не підтримую.
Також не підтримую гру команди Львова у чемпіонаті Польщі. Зараз, коли в Україні недостатня кількість сильних команд у чемпіонаті України доцільно команді Львова грати у чемпіонаті України. Потрібно створювати більше конкуренції командам вищого ешелону.
Олімпійський чемпіон XIX Олімпійських ігор в Мехіко 1968 р.
Віце президент АВВУ Володимир Іванов
